Напередодні Всесвітнього дня психічного здоров’я слід звернути увагу, що надання якісної медичної допомоги залежить також від здоров’я та психологічного благополуччя медичних працівників.

Професія медпрацівника  ​одна з тих, що більшою мірою мають схильність до розвитку феномена психічного вигорання. Емоційне вигорання серед лікарів спостерігається частіше, ніж серед решти населення: протягом останніх п’яти років частота синдрому емоційного вигорання серед лікарів у США зросла з 45 до 54%; серед працюючих американців синдром емоційного вигорання реєструється у 28%. За даними деяких досліджень синдром професійного вигорання реєструється у 46% лікарів великої Британії (Orton P.та ін., 2012), 73,3% психіатрів Росії (Золотухіна Л.В., 2011) та 89,3% педіатрів України (Горачук В.В., 2009).

Синдром емоційного вигорання оцінюють як механізм психологічного захисту в формі повного або часткового виключення емоцій у відповідь на діяльність, пов’язану з напруженими емоційними зв’язками, який кардинальним чином впливає на професійну діяльність та змінює якість життя людини.

Цей стан було визначено як синдром фізичного та емоційного виснаження, що включає розвиток негативної самооцінки, негативного ставлення до роботи, втрату розуміння і співчуття по відношенню до пацієнтів. Відповідно до Міжнародної класифікації хвороб 10 перегляду, на сьогодні синдром емоційного вигорання можливо віднести до рубрики «Проблеми, пов’язані з труднощами подолання життєвих ускладнень та управління життям», категорій «Вигорання» (Z73.0), або «Розлади адаптації» (F 43), або «Неврастенія» (F 48).

Наукове обґрунтування досліджень емоційного вигорання пов’язують з ім’ям американського психолога К. Маслач.

Модель професійного вигорання розглядається з позиції трьох складових:

  1. Емоційне виснаження проявляється психічною втомою, емоційним спустошенням, симптомами депресії. Спочатку спостерігається емоційне перенасичення, що супроводжується емоційними зривами, агресивними реакціями, спалахами гніву. Потім розвивається емоційне виснаження, зниження інтересу до навколишньої реальності.
  2. Знецінення міжособистісних стосунків, цинічне ставлення до почуттів та переживань інших людей. Починають проявлятися негативні установки, зростає знеособленість та формальність контактів, виникають спалахи роздратування та конфліктні ситуації. Для всіх характеристик знецінення міжособистісних стосунків важлива втрата емоційного компонента психічних процесів (втрата почуттів до близьких людей, зниження емпатії – чуйності, співпереживання).
  3. Редукція особистісних досягнень характеризується зниженням професійної ефективності працівника, що може  проявлятися в негативізмі щодо службових можливостей, в обмеженні обов’язків до соціального оточення, у зниженні відчуття значущості діяльності, що виконується. Яскраво виражене почуття власної неспроможності і некомпетентності.

Профілактичні заходи синдрому емоційного вигорання:

  •  засвоєння навичок боротьби зі стресом;
  •  навчання технікам релаксації (прогресивна м’язова релаксація, аутогенне тренування, самонавіювання, майндфулнес);
  •  вміння розділити з пацієнтом відповідальність за результат, вміння відмовляти;
  •  режим сну та відпочинку, правильне харчування, перебування на свіжому повітрі, цікаве хобі та фізичні вправи;
  •  побудова гармонійних стосунків в сім’ї.

А також важливим є зміцнення корпоративної культури у медичному закладі, тренування взаємодії, мотивування працівників, забезпечення сприятливої атмосфери у медичному закладі.

Оксана Черевко – лікар-психіатр КНП СОР «Обласний клінічний медичний центр соціально небезпечних захворювань»

СИНДРОМ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ