У сучасній медицині для багатьох явищ вже придумані відповідні діагнози. Формальне визначення є і у тих хлоп’ят, чия метушливість, непосидючість, неуважність і надмірна емоційність нікому не дає спокою. А саме – подібних непосидьків називають дітьми з СДУіГ (синдромом дефіциту уваги і гіперактивністю). А в простій мові – гіперактивними дітьми. Яка вона – гіперактивна дитина? І як саме впливає гіперактивність на її життя і здоров’я?

Дорослі довели: СДУіГ у дітей – це діагноз.

Серед головних причин виникнення СДУіГ у дітей особливо виділяють наступні обставини:

  • Нестача в організмі дитини певних гормонів;

  • Перенесені травми і інфекційні захворювання;

  • Хронічні захворювання матері під час вагітності;

  • Будь-які захворювання у немовляти, що супроводжуються високою температурою і порушенням роботи мозку або нервової системи.

В середньому близько 3–7% усіх дітей у всьому світі живуть з синдромом дефіциту уваги і діагнозом гіперактивність. Причому хлопчиків серед них в 2–4 рази більше, ніж дівчаток.

Попри те, що у наш час існують вже не лише психолого-педагогічні методи впливу на СДУіГ, але і медико-фармакологічні, і досі дитяча гіперактивність вважається невиліковним синдромом, що піддається лише деякій корекції в старшому віці.

Симптоми гіперактивності і дефіциту уваги у дітей

За великим рахунком, найбільш важливі і головні симптоми СДУіГ – їх всього три – якраз «зашиті» в самій назві діагнозу :

  • Дефіцит уваги (дитина не здатна зосередитися на виконанні навіть простих завдань);

  • Гіперактивність (малюк не просто непосидько, а буквально «шило в одному місці»);

  • Імпульсивність (дитина майже завжди поступає необдумано і ніколи не здатна пояснити, чому він вчинив той або інший вчинок).

Найчастіше симптоми гіперактивності проявляються у дітей у віці вже 2–3 років. І вважається, що якщо до 3–3,5 років дитина не проявила ніяких ознак синдрому дефіциту уваги і гіперактивності, то вже і не проявить у майбутньому. Проте найяскравіше симптоми СДУіГ проявляються в дошкільному і шкільному віці дитини. Тому у більшості країн світу синдром дефіциту уваги і гіперактивність як офіційний медичний діагноз не ставиться дітям молодше 6 років.

СДУіГ або просто норов? Як відрізнити непосидючість і вибуховий характер від реальної хвороби?

Навіть якщо дитина має нестерпний, непосидючий і вибуховий характер (вона емоційна, некерована, неслухняна, забіякувата і т.ін.), але це не заважає їй розвиватися у рамках норми і ставати повноцінним членом суспільства (тобто вона здатна спілкуватися з однолітками, вступати у дружні відносини і тому подібне), то ця гіперактивність не має ніякого відношення до медичного діагнозу СДУіГ.

За характером норовливих і непосидючих дітей навкруги немало, але тільки одиниці з них реально є гіперактивними дітьми з медичної точки зору.

Навіть якщо ваша дитина з категорії, про яких говорять «у нього (у неї) шило в одному місці» – це ще не привід приписувати їй діагноз «гіперактивність». Якщо ваша дитина товариська і контактна, якщо навіть як-небудь, але спілкується з іншими дітьми – вона однозначно далекавід медичної недуги СДУіГ. Вона просто шумна, спритна і «складна» дитина – але не більше того.

У тих же випадках, коли гіперактивність дійсно є хворобою дитини, то без постійної допомоги з боку батьків і фахівців (психологів, неврологів і тому подібне), малюк просто не може бути членом колективу – він неадекватно реагує на спроби спілкування з ним, він не розуміє прохань і вимог, він частенько не просто конфліктний, але і агресивний по відношенню до однолітків, він не здатний вчитися і так далі.

Проте навіть при супер-детальному спостереженні за гіперактивною дитиною, не фахівець навряд чи зможе точно визначити – цей малюк просто з «крутим» характером, або він дійсно хворий СДУіГ.

Більш-менш однозначний «вердикт» про наявність гіперактивності в праві виносити тільки дитячі психіатри або дитячі психологи. І тільки дітям старше 6 років.

Найпростіший спосіб відрізнити гіперактивність як діагноз і захворювання від «гіперактивності натури» – проаналізувати, як поводиться дитина в різних ситуаціях. Украй часто діти поводяться удома так, немов «гіперактивність – їх друге ім’я»: занадто активні і емоційні, неслухняні і істеричні. І навіть демонструють усі ознаки СДУіГ. Але за оцінками, наприклад, вихователів дитячого саду або няні – дитина просто золота.

Така різниця поведінки – це свого роду сигнал для вас: можливо, вам слід трохи скоректувати свою власну поведінку відносно цієї дитини. Річ у тому, що гіперактивність – якщо йдеться саме про захворювання – не може проявлятися десь в одному місці і в один час, і при цьому не проявлятися в інших.

Якщо гіперактивність дитини є не просто відображенням її особи і характеру, а саме ознакою хвороби – вона у будь-яких умовах поводитиметься однаково: у будь-якому місці, у будь-якій компанії, за будь-яких обставин малюк демонструватиме симптоми СДУіГ. Але якщо поведінка дитини кардинально різниться залежно від тих або інших обставин – ні про який діагноз мови бути не може. Ваш малюк просто – навіжений непосидько, який точно знає, кому саме з дорослих він може «сісти на голову».

Деякі рекомендації у рамках сімейної терапії: правила виховання гіперактивної дитини

  • У будинку, де живе гіперактивна дитина, порядок і безпека повинні підтримуватися майже фанатично. І звичайні-то дітки час від часу щось ламають у будинку, об щось постійно травмуються, примудряються проковтнути всілякі неїстівні речі, хапаються за небезпечні і гострі предмети і тому подібне. А діти з СДУіГ роблять все те ж саме, але втричі частіше. Тому елементарні правила безпеки повинні дотримуватися неухильно – не залишайте в одній кімнаті включену праску і гіперактивну дитину, прибирайте ножі і виделки із столів після обіду, закривайте вікна і балкони, якщо залишаєте малюка в кімнаті одного на якийсь час і т.ін.

Одна гіперактивна дитина створює навколо себе стільки ж метушні і шуму, скільки десятеро більш-менш звичайних малят… Тому питання безпеки стоїть перед батьками дітей з СДУіГ найгостріше.

        • При будь-якому зверненні до гіперактивної дитини передусім встановіть з нею контакт. Мало просто озватися до малюка і поставити перед ним яке-небудь завдання, важливо упевнитися, що дитина вас чує і розуміє. Покличте його по імені, доторкніться, поверніть до себе обличчям і подивіться йому в очі (але завжди – без агресії і невдоволення!). Приберіть з поля його уваги зайві відволікаючі об’єкти – іграшки, телевізор, інших співрозмовників і т.д. І тільки після того, як ви переконаєтеся, що дитина (нехай на короткий час) перевернула свою увагу на вас – говоріть їй те, що збиралися.

  • Будь-які правила поведінки мають бути постійними і не мати виключень. Наприклад, якщо у будинку заведено прибирати за собою посуд в раковину після їжі – це треба робити завжди, незалежно від того, чи квапитеся ви або дитина відмовилася доїдати. Так або інакше – якщо ви просите її виконувати якісь прості регулярні завдання, ви повинні суворо контролювати, щоб вони виконувалися не від випадку до випадку, а постійно. Будь-які, навіть самі дріб’язкові, правила, встановлені у вашій сім’ї, повинні виконуватися дитиною завжди: і сьогодні, і завтра і через рік. Усвідомити цю необхідність гіперактивна дитина, на жаль, не може, але своїм контролем ви просто можете добитися від нього свого роду звички виконання цих правил.

Особливо неухильно і строго стежите за дотриманням заборон: якщо малюкові говорять, що не можна чіпати електричні розетки, він повинен розуміти – що і зараз не можна, і через день не можна, і взагалі завжди – не можна. Дитина з СДУіГ надмірно імпульсивна, щоб послухати ваші правила з першого разу. Ви повинні день у день м’яко, але наполегливо виробляти в ньго звичку наслідувати певні правила. І не тому, що це полегшить життя вам, а тому, що це упорядкує його власне існування.

  • Сім’я з гіперактивною дитиною повинна жити по режиму. Причому виконуватися цей режим повинен усіма і незалежно від того – будні це, вихідні або час літніх канікул. Якщо ви привчаєте дитину вставати в школу вранці не пізніше 7 годин – робіть це щодня! Обіди, прогулянки, зайняття, ігри і тому подібне – максимально вписуйте життя дитини в графік. Можливо, це правило вам здається надмірно суворим, але в майбутньому саме звичка жити за режимом дуже ефективно допоможе гіперактивним дітям нормально вчитися і адаптуватися в суспільстві.

  • Кожного разу, коли ваша гіперактивна «складна» дитина робить щось правильно – щедро хваліть її. Дайте їй зрозуміти, що ви завжди раді і горді її навіть самим дріб’язковим успіхам і таке інше. Гіперактивні діти дуже чутливі до емоцій, спрямованих на їхню адресу, – ваше завдання полягає в тому, щоб потік цих емоцій був здебільшого позитивний. Будь-який результат, досягнений вашою дитиною, повинен отримати з вашого боку максимальну підтримку і схвалення.

  • Гіперактивна дитина – це практично «вічний двигун» у дії: не сидить ні хвилинки, демонструючи постійний надлишок енергії. Втихомирити цей ураган неможливо, єдине, що вам до снаги – створити дитині такі умови, при яких вона могла би активно витрачати свою енергію: більше гуляйте з нею перед сном, займайтеся з дитиною енергійними іграми і спортом та ін.

Гіперактивна дитина – це, звичайно ж, не вирок. І при достатньому терпінні, участі і деяких особливостях виховання такі дітки цілком успішно можуть адаптуватися в суспільстві, отримати прекрасну освіту і досягти успіхів в житті. І наскільки блискуче і бездоганно у них вийде реалізувати себе в майбутньому – залежить, в першу чергу, від того, як поведетеся ви, батьки, в той період, поки ваші гіперактивні дітки ще тільки стартують в доросле життя…

Підготувала

практичний психолог служби «Телефон довіри»

диспансерного відділення №1

КЗ СОР «Обласний наркологічний диспансер» ОЛЕНА ЛЮТА

Гіперактивна дитина: приборкання норовливого