Вона, мов Жана Д’Арк
Але так по кіношному красива –
Моя субтильна незалежність…

Святослав Вакарчук

Вперше у XX столітті українська незалежність була проголошена 22 січня 1918 року. «Народе України. Твоєю силою, волею, словом стала на Землі українській вільна Народна Республіка» – так розпочинався текст IV Універсалу Української Центральної Ради. 22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві відбулося проголошення Акту злуки Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки в єдину незалежну державу.
В «Універсалі соборності», зокрема, йшлося: «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка».
22 січня відзначаємо дві рівнозначні за вагою події української історії: перше проголошення незалежності України 1918 року та Акту Злуки українських земель рівно через рік – 1919-го.
2016-го незалежна держава Україна святкує своє 25-річчя. 24 серпня 1991-го Верховна Рада прийняла Акт проголошення незалежності, а 1 грудня того ж року українці схвалили його на референдумі. Це точка відліку історії сучасної Української державності. Утім, історики справедливо відзначають: 24 серпня 1991 року насправді відбулося відновлення незалежності України.

Як відомо, історія виборювання Україною незалежності в ХХ столітті  має 7 ключових подій:

22 січня 1918 року – проголошення незалежності Української Народної Республіки;
15 березня 1939 року – проголошення незалежності Карпатської України;
30 червня 1941 року – проголошення Акту відновлення української державності;
16 липня 1990 року – ухвалення Декларації про державний суверенітет України;
1 листопада 1918 року – день «Листопадового чину», повстання у Львові, в результаті якого постала Західноукраїнська Народна Республіка;
24 серпня 1991 року — проголошення Акту незалежності України.
1 грудня 1991 року – Всеукраїнський референдум на підтвердження Акту проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року.

День Незале́жності Украї́ни — державне свято України, яке відзначається щороку 24 серпня на честь ухвалення Верховною Радою УРСР Акта проголошення незалежності України, що прийнято вважати датою створення держави Україна в її сучасному вигляді.
День незалежності – не лише державне свято, але й особисте свято кожного з нас. Бо тільки у самодостатності та достатку кожного громадянина полягає сила і незалежність держави. І про це треба пам’ятати. А ще треба пам’ятати, що саме від нашої діяльності, способу життя, способу мислення залежить якою буде Україна.
У цьому році відзначаємо 28-му річницю Незалежності України. 28 років дороги позаду. Хороший привід і можливість робити висновки. Адже, висновки потрібні для того, щоб знати куди рухатись далі. Важливо знати й розуміти не лише те, що дала чи не дала нам незалежна держава, але й те, що залежить від нас самих у побудові незалежної країни. Бо чим більша незалежність кожної людини (а значить, і її сила духу, самодостатність, дисциплінованість, віра, реалізованість творчого потенціалу, інтелектуальний і культурний рівень), тим більшою є сила і міць держави. Молодь, яка є одноліткою незалежності, уже змогла відчути, що умови для її розвитку, навчання, вирішення житлового питання важко назвати найсприятливішими. Середній бізнес продовжує гнутися під тиском державних оброків, розрив між бідними і багатими за роки незалежності стабільно росте, високотехнологічна виробнича галузь майже не модернізується, натомість колосальні прибутки приносить не виробництво, а посередницькі і фінансові операції. Також дуже важко назвати реалізованою першу статтю Конституції щодо «соціальної», «правової», «демократичної» держави.
За 28 років незалежності суспільство та держава остаточно стали жити «роздільно», інколи – кожен за своїми правилами. Між елітами та населенням немає ані діалогу, ані консенсусу. Суспільство може ефективно вирішувати свої проблеми тільки тоді, коли воно громадянське. Вибух громадянської самосвідомості ми відчули у 2004 році під час Помаранчевої революції. Тоді чи не вперше за майже півтора десятка років незалежності українське суспільство наскільки масово і настільки ж сильно перейнялося проблемою майбутнього своєї країни. Ті події засвідчили певний рівень громадянської зрілості. Але невдовзі суспільство під тиском проблем зневірилося у будь-яких словах з телеекранів чи газет і занурилося у свої приватні проблеми, надіючись на власні сили і терплячість.
2013 рік – боротьба українських громадян за свої права, яка одержала назву «Євромайдан», а згодом Революція Гідності, була наймасштабнішою подією в новітній історії України, 106 учасників «Євромайдану» в центрі Києва були вбиті, а кілька тисяч громадян учасників «Євромайдану» у різних регіонах України постраждали. Експерти вважають, що більшість цілей Євромайдану були досягнуті. Вони головним чином характеризують Євромайдан як революцію за демократизацію та європейський вибір. До цілей Євромайдану,
які вже були досягнуті, експерти відносять відновлення курсу на євроінтеграцію, підписання угоди про асоціацію з ЄС і отримання безвізового режиму з ЄС, а також повалення влади чинного на той час президента Віктора Януковича. А от одним із негативних наслідків Євромайдану експерти назвали зниження рівнів економічного розвитку України і життя громадян. До негативних наслідків експерти відносять втрату Україною територіальної цілісності в результаті збройної агресії Росії. Також, більшість експертів вважають, що після майдану в Україні, так і не відбулося «перезавантаження» системи влади. Не понесли покарання представники попереднього режиму за їх посадові злочини та злочини проти Євромайдану. Ціною людських життів ввійшов «Євромайдан» в історію незалежної України.
Незалежність треба не лише вибороти, але й утримати та розумно реалізовувати. Перефразовуючи відомий вислів, кожен народ має ту країну, яку здатний збудувати. Незалежність укріплюється не скільки зовнішніми атрибутами, стільки внутрішнім самовідчуттям кожного носія цієї незалежності. Не лише вишиванкою, конкурсами народних пісні й танцю у напіврозвалених неопалених будинках культури, навіть не шкільними творами про мову калинову і пісню солов’їну – не тільки цим формується сильний народ і дійсно незалежна країна. Пам’ятаймо, що незалежність – це ми!

Оксана Бойченко – юрисконсульт
КЗ СОР «Обласний наркологічний диспансер»

Незалежність України від 1991 року – назавжди!