Більшість з нас навряд чи знайомо із таким поняттям, як «співзалежність». Тим не менше про співзалежність в останні 40 років багато говорять і пишуть спеціалісти в галузі психотерапії, особливо ті, хто займається проблемами сім’ї, подолання глибоких психічних травм отриманих людиною в дитинстві, які ускладнюють їй життя, унеможливлюють просунення по службі, які заважають встановленню кріпких, партнерських, довірливих відносин із друзями і близькими.
Співзалежність – стан, що виражається в абсолютній поглиненої і важко подоланої емоційної, соціально-побутової і в деяких випадках фізичної залежності від іншої людини.
Ті, хто обрав співзалежну модель поведінки – частіше мають низький рівень самооцінки і надають великого значення думці оточуючих. Така людина є веденою, чутливою, схильний до підпорядкування, але в той же час намагається встановити довірчі відносини і близькість з партнером, навіть якщо той до цього не готовий.
Співзалежна людина відчуває дефіцит уваги, в її житті весь час присутній страх бути покинутим. Співзалежні потребують підкріплення і підтвердження почуттів партнера, намагаються бути весь час на зв’язку, моделюють ситуації, в яких партнер змушений знаходитися поряд.
Саме тому схильні до співзалежності особистості часто обирають собі в партнери залежних людей – наркоманів, ігроманів, алкоголіків і ти, хто є контрозалежними.
Такі люди постійно намагаються показати партнеру, що йдуть заради нього на будь-які поступки і навіть жертви. Це робиться тільки для того, щоб обеззброїти об’єкт і прив’язати його до себе назавжди. Вони не усвідомлюють своїх мотивів і щиро вірять в правильність своїх вчинків.
Формування співзалежної поведінки відбувається в перші роки розвитку дітини, яку піддають осуду і критиці, глузуванням, знецінення її особистості. Так, дитина, замість того, щоб отримувати безумовну любов, починає її «заслуговувати». Далі відбувається перенесення дитячої моделі поведінки в доросле життя.
Як правило, такі моделі залежної поведінки розвиваються при гиперопіці з боку батьків, обмеження свободи дитини, маніпулюванні їм. При цьому дитина виявляється покинутою в ті хвилини, коли вона особливо потребує підтримки. Таким чином, залежні типи поведінки є захисним механізмом, в подальшому зберігаються і у дорослої людини, якій нібито ніхто не потрібен, всі свої проблеми вона / він вирішує сам, боїться довіряти, любити, демонструвати любов і прив’язуватися. Несвідомо такі люди намагаються уникати довірчих відносин, а причиною цього – глибинний страх і душевні рани з дитинства.
Слід зауважити, що невелика частка контр- і співзалежності є і у нормально сформованих особистостей. Потрібно тільки визначити, чи не заважають вам ці якості будувати відносини і жити повноцінно, чи не є їх ступінь занадто високою. Це легко зробити, проаналізувавши себе і свої вчинки, а також звернувши увагу на ваше оточення.
Американські психологи Беррі та Дженей Уайнхолд в своїй книзі «Звільнення з полону співзалежності» пропонують декілька питань для визначення ознак співзалежності, зокрема:
• Чи шукаєте ви уваги і схвалення інших людей, щоб почувати себе впевнено і комфортно?
• Чи відчуваєте ви неспокій або почуття провини в тих випадках, коли у інших людей є проблеми?
• Чи багато ви робите, щоб догодити іншим людям навіть тоді, коли вам цього зовсім не хочеться?
• Чи вірите ви в те, що іншим людям видніше, що для вас краще?
• Чи концентруєте ви всю свою енергію на щасті інших людей?
• Чи відчуваєте ви, що інші люди не цінують вас і не помічають?
• Чи боїтеся ви помилитися?
• Чи намагаєтеся ви пред’являти вимоги до інших людей?
• Чи брешете ви, щоб захистити або вигородити людей, яких ви любите?
• Чи відчуваєте ви, що керуєтеся почуттями інших людей?
• Чи відчуваєте себе змушеним(ою) працювати, їсти пити, займатися сексом тоді, коли це не приносить вам задоволення?
Це далеко не повний перелік питань, але їх достатньо, щоб зрозуміти, що деякі ознаки співзалежності притаманні усім нам.
Кожна дитина протягом перших двох – трьох років життя переживає період свого відділення / сеперації із оточуючого середовища, психологічного відділення від батьків. Дитина вчиться почуватися себе автономною особистістю, визнавати як позитивні так і негативні якості в собі і оточуючих. Маленька людина вчиться виражати свої внутрішні бажання і потреби, самостійно турбуватися про себе. Успіх подібного процесу залежить від того, в якій родині зростає дитина – тоталітарній або партнерській.
Щоб психологічне відділення дитини відбулося успішно і вона перетворилася на цільну незалежну особистість, необхідно щоденна присутність люблячих батька і матері або інших близьких людей, які заміщають батьків. Якщо в родині стосунки батька і матері не довірливі, не партнерські, процес відділення і формування особистості дитини порушується. Наприклад, батько може спонукати сина недооцінювати або занадто переоцінювати жінок, дочку може «вчити», як маніпулювати чоловіком. Деякі батьки в момент конфлікту часто бояться опинитися поряд із дружиною та дитиною і «втікають» в роботу або іншу діяльність. Це призводить до того, що дитина сприймає проблеми однобоко, а мати в процесі виховання несе більшу частину емоційного навантаження.
Співзалежна жінка, в ролі мами, відчуває великі труднощі у вихованні власних дітей. Як тільки в родині з’являється дитина, у відносинах із чоловіком виникають проблеми. Замість того, щоб розділити із дружиною відповідальність по вихованню дитини і тим самим облегшити собі життя, вона відчуває підсвідомий страх, що чоловік, свекруха або хтось із родичів «заберуть» дитину, і це негативно вплине на її відносини із сином і дочкою.
Сімейні психотерапевти часто стикаються із ситуацією, коли стосунки між подружжям після народження малюка стають конфліктними і ініціатором розлучення часто стає молода мама. Причини погіршення відносин вона вбачає у егоїзмі, неуважності та інших недоліках перш за все коханого чоловіка. А на справді допомоги потребує в першу чергу молода жінка, так як співзалежність суттєво ускладнює їй життя, саме тоді коли зростає психологічне навантаження.
Після розлучення матері і малюку доводиться самим турбуватися про себе, співзалежна мати будь-якими способами заважає спілкуванню батька і дитини, часто намагаючись зіпсувати репутацію колишньому чоловікові серед своїх знайомих, колег по роботі.
Взявши на себе всю відповідальність, така жінка ставить перед собою непосильне завдання – виховати самодостатню особистість. У співзалежної матері виростає співзалежна дитина, вирогідність її психологічного розвитку зводиться нанівець.
Як правило, коли співзалежні діти дорослішають і повинні турбуватися про себе самі, вони щоб не втрачати емоційну підтримку, скоріше нададуть перевагу залишитися залежними від матері, чим ризикнути відокремитися. Наприклад, чоловік не може одружитися, бо жодна з кандидаток на роль нареченої не задовольняє матір. У нього із матір’ю ідеальні відносини, і жодна жінка не в силах замінити її, тому що не здатна зрозуміти стан його душі. Аналогічні ситуації виникають і в тих випадках, коли доросла донька відкидає потенційних чоловіків, щоб не зруйнувати світ, створений нею та матір’ю.

Підготувала практичний психолог кабінету екстреної психологічної допомоги «Телефон довіри» Оксана Корсун

Що таке співзалежність?