Почуття провини: я не допомагаю

Це почуття паралізує і не є продуктивним, його треба позбавитися якомога швидше. 

Багато українців зараз почуваються винними — докоряють собі, що перебувають у більшій безпеці, ніж інші.

Не можуть пробачити собі, що не тримають зброю в руках, не патрулюють вулиць тощо. 

Всі ці переживання паралізують, приковують до стрічок новин, занурюють у потік самодокорів і заважають діяти, бути ефективними. 

 

Бути живим, бути в безпеці, бути далеко від місця подій, дбати про безпеку своїх дітей — нормально. 

Боятися, рятуватися, панікувати та втікати — наші природні реакції на небезпеку, пов’язані з інстинктом виживання. Вони спрацьовують першими. Це нормально. 

Якщо зараз ви в безпеці й переживаєте гостре почуття провини — скористайтеся наступними порадами. 

 

Переконайтеся, що ви та люди, які поряд з вами і залежать від вас, справді у безпеці. Про них є кому подбати та забезпечити базові потреби: сон, їжа, гігієна, базова медицина.

Включайтеся в активну діяльність у будь-якій сфері, яка вам доступна. Навіть невеликі справи можуть зіграти вирішальну роль.

Придумайте спосіб, у який спосіб  можете надавати підтримку нашим захисникам, біженцям й усім, хто її потребує.

Долучайтеся до спільнот, які вже щось роблять. Не лишайтеся наодинці, включайтеся в робочі процеси та ініціативи. 

Складіть план: що саме і в який спосіб ви можете зробити. Дійте за планом.

Дійте і не виніть себе!