Медична таємниця

Право на медичну таємницю є одним із найпростіших і найочевидніших прав. Водночас це те право, різні аспекти якого порушуються чи не найчастіше. Під визначення медичної таємниці підпадають абсолютно усі аспекти, котрі стосуються здоров’я пацієнта. Лікар, медсестра, будь-який інший медичний працівник чи інші особи, яким у зв’язку з виконанням їх професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, не має права розголошувати як медичну, так і немедичну інформацію про стан здоров’я людини. Такі особи не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.

Медичною таємницею є:

– факт звернення людини до лікувального закладу за медичною допомогою;

– стан здоров’я людини;

– діагноз;

– обставини, що передували захворюванню або спровокували його;

– функціональні особливості організму;

– шкідливі звички;

– особливості психіки;

– майновий стан;

– інші відомості, отримані при медичному обстеженні, зокрема інформація про сімейне, інтимне життя людини, а також про стан здоров’я родичів, близьких пацієнта.

Медична таємниця — це не приховування інформації від пацієнта. Навпаки, пацієнт має право знати про всі аспекти своєї хвороби, варіанти лікування, можливі ризики тощо. Медична таємниця — це збереження в таємниці від інших людей відомостей, які за правом належать пацієнтові.

Де закріплено право на медичну таємницю?

Відповідно до статті 32 Конституції України – ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Тільки згода самої особи дає можливість розпоряджатися інформацією про неї, за винятком випадків збирання інформації при проведенні слідства, дізнання та оперативно-розшукових заходів.

Статтею 11 Закону України «Про інформацію» зазначено, що інформація про фізичну особу (персональні дані) – відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, а також адреса, дата і місце народження. Кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до статті 21 зазначеного Закону України «Про інформацію» – інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом. Відносини, пов’язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом.

У чинному законодавстві передбачені суворі обмеження, які стосуються конфіденційної інформації та засобів її розголошення, у статті 40 Закону України «Основ законодавства України про охорону здоров’я» зазначено, що медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.

Відповідно до частини 1 статті 286 Цивільного кодексу України – фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні. Таким чином, фізична особа має право на таємницю про стан здоров’я, а також захист про її нерозголошення.

У статті 6 Закону України «Про психіатричну допомогу» зазначено, що медичні працівники, інші фахівці, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, та особи, яким у зв’язку з навчанням або виконанням професійних, службових, громадських чи інших обов’язків стало відомо про наявність у особи психічного розладу, про факти звернення за психіатричною допомогою та лікування у психіатричному закладі чи перебування в психоневрологічних закладах для соціального захисту або спеціального навчання, а також інші відомості про стан психічного здоров’я особи, її приватне життя, не можуть розголошувати ці відомості. Право на одержання і використання конфіденційних відомостей про стан психічного здоров’я особи та надання їй психіатричної допомоги має сама особа чи її законний представник. За усвідомленою згодою особи або її законного представника відомості про стан психічного здоров’я цієї особи та надання їй психіатричної допомоги можуть передаватися іншим особам лише в інтересах особи, яка страждає на психічний розлад, для проведення обстеження та лікування чи захисту її прав і законних інтересів, для здійснення наукових досліджень, публікацій в науковій літературі, використання у навчальному процесі.

Допускається передача відомостей про стан психічного здоров’я особи та надання їй психіатричної допомоги без згоди особи або без згоди її законного представника для:

1) організації надання особі, яка страждає на тяжкий психічний розлад, психіатричної допомоги;

2) провадження досудового розслідування або судового розгляду за письмовим запитом слідчого, прокурора та суду.

Відповідно до статті 160 Кримінально процесуального кодексу України сторони кримінального провадження мають право звернутись до слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження із клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів, за винятком зазначених у статті 161 Кримінально процесуального кодексу України. Слідчий має право звернутись із зазначеним клопотанням за погодженням з прокурором.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 162 Кримінально процесуального кодексу України до охоронюваної законом таємниці, яка міститься в речах та документах, належать відомості, які можуть становити лікарську таємницю.

Якщо ваші права порушують

Стаття 145 Кримінального кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за умисне розголошення лікарської таємниці особою, якій вона стала відома у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків, якщо таке діяння спричинило тяжкі наслідки.

Згідно зі статтею 132 Кримінального кодексу України розголошення службовою особою лікувального закладу, допоміжним працівником, який самочинно здобув інформацію, або медичним працівником відомостей про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, або захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та його результатів, що стали їм відомі у зв’язку з виконанням службових або професійних обов’язків, також тягне за собою кримінальну відповідальність.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ», люди, які живуть з ВІЛ, мають також право на відшкодування шкоди, пов’язаної з обмеженням їхніх прав унаслідок розголошення чи розкриття інформації про їх позитивний ВІЛ-статус.

У разі порушення цих прав людині треба звернутися до Національної поліції. Крім того, за безоплатною правовою допомогою можна звернутися до центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Оксана Бойченко – юрисконсульт

комунального некомерційного підприємства Сумської обласної ради «Обласний клінічний медичний центр соціально небезпечних захворювань»