Щодо особливостей надання медичних послуг неповнолітнім особам віком від 14 до 18 років

Законодавець надав наступні прав особі, яка досягла 14 років у сфері охорони здоров’я:

1. Право на вибір лікаря та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій (частина 2 статті 284 Цивільного кодексу України та стаття 38 Закону України «Основ законодавства України про охорону здоров’я» (далі – Основи).

2. Надання медичної допомоги за її згодою (частина 3 статті 284 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 43 Основ, згода пацієнта необхідна для застосування методів діагностики, профілактики та лікування.

Щодо пацієнта віком до 14 років (малолітнього пацієнта), а також пацієнта, визнаного в установленому законом порядку недієздатним, медичне втручання здійснюється за згодою їх законних представників.

Отже, згідно статті 43 Основ щодо пацієнта віком до 14 років (малолітнього пацієнта), а також пацієнта, визнаного в установленому законом порядку недієздатним, медичне втручання здійснюється за згодою їх законних представників.

Пунктом 4.1. Тимчасового стандарту 4. «Дотримання конфіденційності та анонімності», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 02.06.2009 року № 382 «Про затвердження Тимчасових стандартів надання медичної допомоги підліткам та молоді» визначено:

У закладі дотримуються конфіденційності надання послуг, в т.ч. при листуванні, веденні медичної документації, телефонних розмовах тощо, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством.

Індикатори:

– інформація про відвідувача не розголошується (наприклад, членам родини, вчителям) без його згоди (окрім випадків, передбачених законодавством);

Проте, зазначене має протиріччя наступним положенням Основ та Сімейному кодексу України:

Лише пацієнт, який досяг повноліття, має право на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров’я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються його здоров’я (частина 1 статті 39 Основ).

Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на отримання інформації про стан здоров’я дитини або підопічного (частина 2 статті 39 Основ).

Згідно частини 2 статті 150 Сімейного кодексу України батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно, відмовитись від лікування може пацієнт, який набув повної цивільної дієздатності і усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними (частина 4 статті 43 Основ).

Отже, варіант коли згоду надає неповнолітній та його законний представник є найоптимальнішим, який захищає усіх сторін, що задіяні у процесі надання медичної допомоги.

Проте, якщо виходити з положень статті 284 Цивільного кодексу України, 38 та 43 Основ, право самостійно вирішувати питання щодо медичного втручання виникає у пацієнта з 14 років.

Щодо проведення тестування.

Тимчасовим стандартом надання медичної допомоги підліткам та молоді, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров’я України від 02.06.2009 року № 382 визначено, що тестування осіб віком від 14 років і старше проводиться добровільно, за наявності усвідомленої інформованої згоди особи, отриманої після надання їй попередньої консультації щодо особливостей тестування, його результатів і можливих наслідків, з дотриманням умов щодо конфіденційності персональних даних, у тому числі даних про стан здоров’я особи.

Профільним (спеціальним) Законом України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ (далі – Закон) визначено:

Тестування осіб віком від 14 років і старше проводиться добровільно, за наявності усвідомленої інформованої згоди особи, отриманої після надання їй попередньої консультації щодо особливостей тестування, його результатів і можливих наслідків, з дотриманням умов щодо конфіденційності персональних даних, у тому числі даних про стан здоров’я особи (частина 2 статті 6 Закону).

Натомість, тестування дітей віком до 14 років та осіб, визнаних у встановленому законом порядку недієздатними, проводиться на прохання їх батьків або законних представників та за наявності усвідомленої інформованої згоди. Батьки та законні представники зазначених осіб мають право бути присутніми під час проведення такого тестування, ознайомлені з його результатами та зобов’язані забезпечити збереження умов конфіденційності даних про ВІЛ-статус осіб, інтереси яких вони представляють (частина 3 статті 6 Закону).

Згідно частини 3 статті 7 визначено, що у разі виявлення ВІЛ у дітей віком до 14 років та осіб, визнаних у встановленому законом порядку недієздатними, уповноважений медичний працівник повідомляє про це батьків або інших законних представників зазначених осіб. У такому разі батькам або іншим законним представникам таких ВІЛ-інфікованих осіб має бути надано відповідне консультування, спрямоване на забезпечення прийняття ними належних інформованих рішень щодо лікування, догляду та підтримки своїх підопічних та належне забезпечення їхніх законних прав та інтересів.

Частиною 4 статті 7 Закону передбачено, що особа, у якої за результатами тестування виявлено ВІЛ, батьки або уповноважені представники дітей до 14 років, у яких за результатами тестування виявлено ВІЛ, зобов’язані надати уповноваженому працівнику закладу, що проводив тестування, письмове підтвердження у довільній формі за власним підписом щодо отримання інформації про профілактичні заходи, необхідні для підтримання здоров’я ВІЛ-інфікованої особи, запобігання подальшому поширенню ВІЛ, про гарантії дотримання прав і свобод людей, які живуть з ВІЛ, а також про кримінальну відповідальність за свідоме поставлення іншої особи в небезпеку зараження та/або зараження ВІЛ.

Отже, тестування може проводитись особі, яка досягла 14 років за наявності лише її згоди.

Щодо отримання результатів тестування:

Частиною 3 статті 7 Закону визначено, що у разі виявлення ВІЛ у осіб до 14 років інформуються її батьки.

Частиною першою цієї ж статті визначено, що особі, в організмі якої за даними тестування виявлено ВІЛ, повідомляється про це працівником, уповноваженим на це закладом, що проводив тестування, з урахуванням вимог цього Закону щодо конфіденційності зазначеної інформації, згідно з порядком, установленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Крім того, відповідно до пункту 2.4. Інструкції про порядок надання медико-соціальної допомоги ВІЛ-інфікованим дітям, затвердженої спільним наказом Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Державного департаменту України з питань виконання покарань, Міністерства праці та соціальної політики України від 23.11.2007 № 740/1030/4154/321/614а, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 грудня 2007 р. за № 1407/14674 (далі – Інструкція), встановлено, що при отриманні позитивних результатів обстеження на ВІЛ-інфекцію у дитини старше чотирнадцяти років рішення про надання інформації щодо її ВІЛ-статусу батькам або законному представнику приймає пацієнт!. У цьому разі за згодою дитини після з’ясування обставин її життя може залучатися міждисциплінарна команда.

Надання інформації про ВІЛ-статус дитини старше чотирнадцяти років її батькам або законному представнику обмежується у випадках, якщо це може зашкодити інтересам, здоров’ю або подальшому лікуванню дитини. Відповідне рішення міждисциплінарної команди обґрунтовується та вноситься до медичної карти (абзац 2 пункту 2.4. Інструкції).

Щодо лікування, діагностики та профілактики:

Медичне втручання потребує отримання відповідної згоди (стаття 43 Основ).

Згода інформованого необхідна для застосування методів діагностики, профілактики та лікування.

«Інформована добровільна згода пацієнта на проведення діагностики, лікування та на проведення операції та знеболення і на присутність або участь учасників освітнього процесу» (далі – форма № 003-6/о), затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я України від 14 лютого 2012 року № 110, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за № 697/21010.

Будь-яке медичне втручання потребує згоди пацієнта. Взяття аналізу чи проведення лікування потребує надання згоди пацієнта, яка, в найкращому випадку має здійснюватися за згодою неповнолітнього, так і за згодою його представників.

Але, керуючись невизначеністю законодавства та виходячи з положень статті 284 Цивільного кодексу України, 38 та 43 Основ, що надає право самостійно вирішувати питання щодо медичного втручання з 14 років, а також враховуючи положення Інструкції, можна припустити, що наявність згоди неповнолітнього є достатньою для застосування медичного втручання.

Крім того, треба зважати на випадки, коли особа досягає повної цивільної дієздатності до 18 років. Як от:у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу (стаття 34 Цивільного кодексу України). Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір’ю або батьком дитини. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю (стаття 35 Цивільного кодексу України).

Оксана Бойченко – юрисконсульт

комунального некомерційного підприємства Сумської обласної ради «Обласний клінічний медичний центр соціально небезпечних захворювань»