Встановлено, що психічні процеси здорової людини характеризуються максимальним наближенням суб’єктивних образів до відображення об’єктів дійсності, адекватним самосприйманням, розвиненими здібностями концентрувати увагу, утримувати в пам’яті інформацію, здатністю до логічної обробки інформації, критичністю мислення, креативністю.

Нині в Україні актуальність проблеми психічного здоров’я зумовлена реаліями життя. Сучасні умови життєдіяльності людини пов’язані з особливостями, які ставлять високі вимоги до індивідуально-психологічних властивостей і психічних функцій організму. В умовах трансформації українського суспільства особливої значущості набувають питання формування самодостатньої, цілісної та внутрішньо гармонійної особистості. Однак на тлі суспільних негараздів, нестабільності повсякденних умов життя та труднощів пристосування до них є складним завданням для особистості.

Кінець ХХ – початок ХХІ ст. характеризується бурхливим науково-технічним прогресом, величезним потоком інформації, що зумовлює високі вимоги до психічних функцій організму. Несприятливі соціальні, психологічні, економічні чинники спричиняють психічну перенапругу й можуть викликати негативні зрушення в психічному стані людини та формування нервово-психічних розладів. Усе це негативно позначається на психічному здоров’ї людини.

Людське життя є найвищою суспільною цінністю, тому перед суспільством постає ряд актуальних завдань, серед яких найважливішим є вирішення проблем збереження психічного здоров’я та формування до нього ціннісного ставлення.

Аналіз наукової літератури свідчить про те, що проблему психічного здоров’я науковці розглядають з урахуванням такого розуміння особистості, яке складається в рамках тієї чи іншої теоретичної концепції особистості.

Зокрема, це стосується:

  • психодинамічної теорії особистості З. Фрейда,
  • індивідуальної теорії особистості А. Адлера,
  • аналітичної теорії особистості К. Юнга,
  • Его-теорії особистості Е. Еріксона,
  • гуманістичної теорії особистості Е. Фрома,
  • соціокультурної теорії особистості К. Хорні,
  • структурної теорії рис особистості Р. Кеттела,
  • соціально-когнітивної теорії особистості А. Бандури,
  • когнітивної теорії особистості Дж. Кілле,
  • гуманістичної теорії особистості А. Маслоу,
  • феноменологічної теорії особистості К. Роджерса.

Н.Є. Бачерніков, В.П. Петленко і Є.А. Щербина визначають психічне здоров’я як такий відносно стійкий стан організму особистості, який дає можливість людині усвідомлено, враховуючи свої фізичні й психічні можливості, а також навколишні природні й соціальні умови, здійснювати та забезпечувати свої індивідуальні й суспільні (колективні), біологічні та соціальні потреби на основі нормального функціонування психофізичних систем, здорових психосоматичних і соматопсихічних відносин в організмі.

За А. Ребером, термін «психічне здоров’я» часто використовується саме для характеристики тієї людини, яка функціонує на високому рівні поведінкового й емоційного регулювання, а не просто тієї, яка не є психічно хворою». М.Є. Андрос під поняттям «психічне здоров’я особистості» розуміє таке функціонування психіки індивіда, яке забезпечує йому гармонійну взаємодію з навколишнім світом.

Проблема здоров’я особистості, як і всі інші глобальні проблеми, виникає внаслідок кризової ситуації, джерела якої лежать усередині, а не поза людською істотою. Зазвичай здоров’я розуміють як відсутність хвороб, порушення нормальної життєдіяльності організму, зумовлених функціями й морфологічними змінами. У трактуванні поняття «здоров’я» сьогодні немає єдиної думки. Офіційно прийнятим вважається визначення ВООЗ, згідно з яким здоров’я – це стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хворобливих змін. Найчастіше під погіршенням здоров’я розуміють зниження або порушення функціонування органів і систем організму, що забезпечують його фізичну працездатність, і зовсім рідко – психофункціональні зміни, психічне неблагополуччя людини. Під нездоров’ям розуміють фізичну недугу організму, а психофункціональні розлади типу невизначеного почуття тривоги, загальної пригніченості, стану незадоволеності, підвищеної дратівливості тощо не прийнято вважати хворобою.

Слід зазначити, що в процесі диспансеризації й профілактичних оглядів, як правило, виявляються або виключаються всі відомі захворювання й анатомічні дефекти, і залежно від діагнозу кожна людина потрапляє в групу здорових або хворих. Однак практика показує, що не всі особи, віднесені до групи здорових, відрізняються високою працездатністю, стійкістю до простудних захворювань і, навпаки, наявність того або іншого захворювання (зрозуміло, поза загостренням) або анатомічного дефекту не обмежує можливості людини в досягненні гармонійності фізичного розвитку й функціонального стану організму, його загартованості, що дозволяють зберегти високу соціальну активність протягом життя.

Біопсихосоціальна природа людини зумовлює визначення в структурі здоров’я наступних компонентів:

1. Фізичне (соматичне) здоров’я – це природний стан організму, який забезпечує нормальне функціонування всіх органів і систем людини. Якщо добре працюють всі органи і системи, то весь організм правильно функціонує, фізично розвивається.

2. Соматичне здоров’я розглядається як позитивні біологічні якості особистості (працездатність, тривалість життя, репродуктивна здатність).

3. Психічне здоров’я – повноцінний розвиток і злагоджена робота всіх психічних функцій, стан душевного благополуччя, що характеризується відсутністю хворобливих психічних проявів, що забезпечує адекватну до умов навколишньої дійсності регуляцію поведінки, діяльності.

4. Соціальне здоров’я – це характеристика взаємодії людини й суспільства, критерій прийняття людиною соціальних норм і цінностей данного суспільства. Позитив у соціальних взаєминах (законослухняність, толерантність, активність, комунікабельність тощо).

5. Духовне здоров’я – постійне прагнення до самовдосконалення, здатність до постійного розвитку і збагачення особистості.

Заслуговують уваги психологічні аспекти духовності. Саме психічніпроцеси, стани і властивості особистості є тією структурою, тим механізмом, через який реалізується духовне. На основі аналізу філософської та наукової психологічної літератури дійшли висновку, що під поняттям «психічне здоров’я» слід розуміти таке функціонування психіки, яке забезпечує гармонійну взаємодію з навколишнім світом, суспільством, його класами, соціальними групами, адекватність поведінки, ефективність навчальної, професійної, побутової діяльності та здійснення особистісного розвитку. Згідно з Т. Парсонсом, психічне здоров’я можна визначати як стан оптимальної працездатності індивіда у процесі ефективного виконання ролей і завдань, які відповідають його соціальному статусу. Отже, здоровою можна назвати людину, яка оптимально відповідає різноманітним рольовим очікуванням і в змозі впоратися з повсякденними вимогами.

Психічне здоров’я має складну будову, яка включає:

особистісно-змістовний рівень (особистісне здоров’я);

рівень психофізіологічного здоров’я.

Психічне здоров’я людини характеризується відсутністю виражених нервово-психічних розладів, певним резервом сил, що уможливлює подолання несподіваних стресів або важкої ситуації, а також стійкою рівновагою між організмом та навколишнім середовищем.

К. Ясперс виділив чотири ознаки психічного здоров’я:

1) здатність концентрувати увагу на предметі;

2) утримувати інформацію в пам’яті;

3) логічне опрацювання інформації;

4) адекватна орієнтація особистості у просторі та часі.

Останнім часом у психологічній науці відстоюється думка, що основою повноцінного розвитку людини є психологічне здоров’я.

Поняття психологічного здоров’я, введене у науковий обіг І.В. Дубровіною, тривалий час входило до базового змісту психічного здоров’я. Сьогодні наука розмежовує сфери психічного і психологічного здоров’я. Психологічні зміни носять зворотній характер, їх своєчасна діагностика і професійна корекція допомогають людині виробити засоби саморегуляції, які дозволять їй впоратися з внутрішніми проблемами самостійно, до того як вони набудуть незворотнього характеру.

У деяких джерелах психологічне здоров’я описується:

  • як стан балансу між різними аспектами особистості (Р. Ассаджолі);
  • як баланс між потребами індивіда і суспільства, який підтримується постійними зусиллями (С. Фрайберґ);
  • як процес життя особистості, в якому збалансовані рефлексивні, емоційні, інтелектуальні, поведінкові аспекти (Н.Г. Гаранян, А.Б. Холмогорова);
  • як функція підтримання рівноваги між особистістю та середовищем, адекватної регуляції поведінки і діяльності людини, здатності протистояти життєвим труднощам без негативних наслідків для здоров’я (A.B. Петровський, М.Г. Ярошевський, П. Бейкер).

Термін «психологічне здоров’я» стосується особистості в цілому, знаходиться в тісному взаємозв’язку з вищими проявами людського духу і дозволяє виділити власне психологічний аспект проблеми психічного здоров’я, на відміну від медичного, соціологічного, філософського. Психологічне здоров’я робить людину самодостатньою.

На противагу «психічне здоров’я» стосується, окремих психічних процесів і механізмів. Так, до сфери психічного здоров’я відносять індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей людини, наприклад, збудженість, емоційність, чутливість. Психічне життя індивіда складається з потреб, інтересів, мотивів, стимулів, установок, цілей, образів уяви, почуттів тощо. Психічне здоров’я пов’язане з особливостями мислення, характеру, здібностей. Усі складові й чинники психічного здоров’я зумовлюють особливості індивідуальних реакцій на однакові життєві ситуації, вірогідність стресів, афектів.

У психологічній науці існують різноманітні трактовки поняття психічного здоров’я.

Так, Б.Д. Петраков і А.Б. Петракова визначають психічне здоров’я як «динамічний процес психічної діяльності, якому властива детермінованість психічних явищ», «гармонійний взаємозв’язок між відображенням обставин дійсності і ставленням індивіда до неї, адекватність реакцій на навколишні соціальні, біологічні, психічні і фізичні умови, завдяки здатності людини контролювати свою поведінку, планувати і здійснювати свій шлях у мікро- і макросередовищі».

В.Я. Семке розглядає психічне здоров’я як «стан динамічної рівноваги індивіда з навколишнім середовищем, коли всі, закладені в його біологічні сутності, здібності проявляються найбільш повно і всі життєво важливі підсистеми функціонують з оптимальною інтенсивністю».

Є.Р. Калітієвська вважає, що це є власна життєва здібність індивіда, забезпечена повноцінним розвитком і функціонуванням психічного апарату.

Зазвичай критеріями психічного здоров’я вважають:

  • відсутність або наявність виражених форм психічних захворювань та пограничних нервово-психічних розладів;
  • гармонійність психічного розвитку та його відповідність віку;
  • рівень розвитку показників стану провідних соціально професійно-значущих психофізіологічних функцій та особливостей особистості, які зумовлюють ефективне виконання різноманітних навчальних, професійних або побутових завдань у повсякденній діяльності.

Психічне здоров’я визначають також як стан інтелектуально-емоційної сфери, основу якого становить відчуття душевного комфорту, яке забезпечує адекватну поведінкову реакцію. Для мене близькими є погляди вчених А.В. Петровського, М.Г. Ярошевського, які вказують на те, що «душевне благополуччя» як основа психічного здоров’я виявляється у відсутності хвороб психічних проявів і забезпеченніадекватнимиумоваминавколишньоїдійсностірегуляціїповедінки та діяльності.

До психологічних критеріїв психічного здоров’я, на думку дослідників, можуть бути віднесені:

  • відповідність суб’єктивних образів об’єктам дійсності;
  • адаптованість у мікросоціальних відносинах;
  • здатність до саморегуляції, що виявляється у поведінкових проявах;
  • здатність розумного планування життєвих цілей і підтримання активності в їх досягненні.

Психічне здоров’я людини залежить від ряду факторів, які можуть негативно впливати.

До них відносяться:

  • тривалі негативні стресові ситуації;
  • невміння підтримувати адекватні відносини з оточуючими;
  • конфлікти;
  • недостатній відпочинок;
  • малорухливий спосіб життя;
  • зовнішні подразники (шум та ін.).

Збереження психічного здоров’я несумісне з вживанням будь-яких психоактивних речовин. Нікотинова залежність є найбільш розповсюдженим психічним розладом, що не допомагає позбавитися стресу, а, навпаки, підвищує його рівень, і це сприяє розвитку важких психічних розладів.

Особлива роль у сфері оздоровлення, відновлення та підвищення психофізичних сил особистості відводиться фізичним вправам. Однак основні принципи та умови сприятливого впливу феномена фізичної активності і фізичних вправ на людину ще недостатньо визначені та базуються в основному на фізіології м’язової діяльності.

В системі оздоровлення населення, відновлення їх тілесних і духовних сил велике значення відводиться таким напрямам реалізації цінностей фізичної культури в соціокультурному просторі, як зняття надмірної нервово-психічної напруги, психічної скутості особистості фізичними вправами; рекреація і реабілітація за допомогою рухової активності. Результати спеціальних досліджень довели, що фізичні вправи впливають на відновлення психічного здоров’я.

Це виявляється у:

  • підвищенні психічної активності, за рахунок «стягування» застійних психічних напружень;
  • інтенсифікації розвитку психічних процесів (пам’яті, сприймання, відчуття, концентрації уваги та ін.);
  • виробленні релаксаційних, відновних механізмів, зниженні рівня тривожності, підвищенні настрою тощо.

Г.С. Нікіфоров вважає, що психічно здорова особистість – гармонійна, консолідована, врівноважена. Для її спрямованості характерна духовність, пріоритет гуманістичних цінностей і орієнтація на самореалізацію. Її здатність до самоуправління пов’язана з такими якостями, як цілеспрямованість, активність, адекватний самоконтроль. Психічні процеси здорової людини характеризуються максимальним наближенням суб’єктивних образів до відображення об’єктом дійсності, адекватним сприйняттям себе, розвиненими здібностями концентрувати увагу, утримувати в пам’яті інформацію, здатністю до логічної обробки інформації, критичністю мислення, креативністю та ін. У сфері психічних властивостей здорову особистість відрізняють такі якості, як оптимізм, врівноваженість, моральність, впевненість у собі, відповідальність, незалежність, інтерес до навколишнього світу, спрямованість на справу, демократизм, адаптованість і ін.

Особисто я поділяю думку дослідників, які стверджують, що психічне здоров’я людини значною мірою залежить від здорового способу життя, від дотримання певних правил, що стосуються режиму рухової активності, харчування, нормальних взаємин у побуті, усунення шкідливих звичок тощо. Позитивно налаштовані люди, які мають чіткі цілі в житті і не схильні навантажувати постійно себе сумнівами, невпевненістю, поганими передчуттями та песимізмом, мають хороші перспективи для збереження власного як фізичного, так і психічного здоров’я.

Висвітлення окремих аспектів проблеми психічного здоров’я дозволили сформулювати наступні висновки.

Психічне здоров’я у психологічному контексті розглядають як відносно стійкий стан особистості, який дає можливість людині усвідомлено, враховуючи свої фізичні й психічні можливості, а також навколишні природні та соціальні умови, задовольняти індивідуальні, біологічні та соціальні потреби на основі нормального функціонування психофізичних систем, що забезпечують досягнення емоційного благополуччя.

Психічно здоровою є гармонійна, врівноважена, здатна до самореалізації своїх життєвих потреб особистість. Її здатність до самоуправління пов’язана з такими якостями, як цілеспрямованість, активність, адекватний самоконтроль.

Психічні процеси здорової людини характеризуються максимальним наближенням суб’єктивних образів до відображення об’єктів дійсності, адекватним самосприйманням, розвиненими здібностями концентрувати увагу, утримувати в пам’яті інформацію, здатністю до логічної обробки інформації, критичністю мислення, креативністю.

Розгляд окреми хаспектів є лише початковим етапом дослідження проблеми психічного здоров’я. У подальшому варто зосередити увагу на вивченні еталонів психічного здоров’я, визначенні його критеріїв.

Завідувач амбулаторно-поліклінічного відділення № 1
Валентин РИБЯНСЬКИЙ

Психічне здоров’я особистості як предмет психологічного дослідження